Лермонтов Михаил Юрьевич

Великий русский поэт. Автор знаменитых стихотворений "Смерть поэта", "Бородино", романтической драмы "Маскарад", первого в русской литературе социально-психологического и философского романа "Герой нашего времени", эпической "Песни про купца Калашникова". По силе протеста и отрицания, по энергии и языковой выразительности поэзия Лермонтова не имеет ничего подобного в русской литературе.
Родился М.Ю.Лермонтов 3 октября 1814г. в Москве. В возрасте "полугоду" родители привезли его в Тарханы, имение бабушки Е.А.Арсеньевой. В неполные три года остался без матери. В Тарханах был свидетелем семейной драмы между бабушкой и отцом, в результате которой остается с Е.А.Арсеньевой.
В доме бабушки получил серьезное домашнее образование, которое продолжил в Московском благородном пансионе. Ко времени учебы в пансионе относится начало его поэтической деятельности.
В 1830г. поступил в Московский университет на нравственно-политическое отделение. В этом же году в журнале "Атеней" было впервые напечатано стихотворение "Весна".
В 1832 г. поступил в Школу гвардейских подпрапорщиков и кавалерийских юнкеров, где принимал участие в составлении рукописного журнала "Школьная заря", в котором были помещены его юнкерские поэмы "Гошпиталь", "Петергофский праздник", "Уланша", и его юнкерские стихи.
В ноябре 1834г. Лермонтов был произведен в корнеты лейб-гвардии Гусарского полка. В феврале 1837г. за стихотворение "Смерть поэта" (отклик на смерть А.С.Пушкина) был переведен тем же чином в Нижегородский драгунский полк на Кавказ. Здесь произошло знакомство Лермонтова с Белинским и ссыльными декабристами.
3 января 1838г. Лермонтов возвратился из ссылки. В это время вышли в свет "Песня про ... купца Калашникова", "Тамбовская казначейша", "Дума", "Поэт", "Три пальмы" ...
18 февраля 1840г. за дуэль с сыном французского посланника Э.Де Барантом был арестован и заключен в Ордонанс-гаус, а затем снова выслан на Кавказ.
На Кавказе Лермонтов участвовал во всех военных операциях, "удивляя своей удалью старых кавказских джигитов".
15 июля 1841г. на дуэли с Н.Мартыновым Лермонтов был убит. Похоронен был на кладбище в Пятигорске, в апреле 1842 г. гроб с его телом был перевезен и перезахоронен в Тарханах на фамильном кладбище.


ЧАРІВНИК ІЗ СВІТУ ДИТЯЧИХ МРІЙ
Г. К. Андерсена (1805-1875)


Я приношу пользу миру,
а ведь в этом весь смысл,
вся радость жизни.
Г.К.Андерсен

”Моє життя – це чудова казка, багата подіями, благословенна. Якби в дитинстві, коли я бідним хлопчиком сам пустився у білий світ, мене зустріла всемогутня фея і сказала мені: "Вибери собі дорогу й мету, і я, відповідно до твоїх обдаровань і розумових можливостей, оберігатиму й спрямовуватиму тебе!”, – і тоді моя доля не склалася б щасливіше, мудріше й краще», — писав славнозвісний казкар Ганс Крістіан Андерсен.
Народився майбутній письменник 2 квітня 1805 р. в маленькому данському місті Оденсе на острові Фюн у сім'ї шевця та пралі. Вони були настільки бідними, що жили в одній кімнаті. За браком грошей Ганс не зміг потрапити до місцевої школи, і тому він почав своє навчання в школі для бідних, де вчили лише письму, арифметиці та закону Божому.
Ганс ніколи не грався з іншими хлопчиками, бо вони ображали і глузували з нього, вважали дивакуватим. А він був просто мрійником і знаходив дива всюди. Йому подобалося бути самому, читати книжки, зокрема Лафонтена, Хольберга, казки «Тисячі й однієї ночі», вигадувати різні історії для своїх ляльок і влаштовувати для них театр. Коли Гансу виповнилося сім років, він вперше побачив виставу місцевого театру. Відтоді вирішив, що обов'язково стане відомим актором.
Батьки чимдуж намагалися зацікавити сина якоюсь путньою роботою: бабуся радила йти у писарі, щоб завжди бути охайним і благородним, мати вчила кроїти й шити. Але хлопчик, якщо щось і шив, то тільки строкаті вбрання для своїх ляльок. Натомість, він навчився віртуозно вирізати з паперу чудернацькі візерунки і маленькі фігурки, якими дивував дітей і дорослих протягом усього свого життя.
У 1816 році після смерті батька чотирнадцятирічний Ганс їде до Копенгагена з мрією стати славетним актором. Але слова режисера Королівського театру розвіяли останню надію: «У Вас є серце, у Вас є і голова. Ви не повинні марно витрачати час — Вам потрібно вчитися. Для актора Ви не підходите, але є й інші цікаві, великі справи поза театром».
Тоді Андерсен одразу ж вирішив: «Не взяли в актори? Писатиму трагедії так, як Еленшлегер та Інгеман!». Писати для нього було легкою справою, але в усіх його творах були орфографічні та граматичні помилки. Старші друзі, які опікуватимуться ним ще багато років, бачили, що хлопцеві не вистачає ґрунтовної освіти.
І ось сімнадцятирічний Андерсен сідає за парту в гімназії Слагельсе. П'ять років про нього піклуються і допомагають йому люди, які вірять у його «іскру божу». Юнак із запалом взявся до навчання, багато читав, писав, зносячи самодурство ректора гімназії Симона Мейслінга, котрий пророкував: «...із вас не вийде нічого путнього, ви збираєтесь зайнятися писанням, та ніхто не читатиме вашої писанини, її скуповуватимуть на макулатуру у лавці Сольдіна...». Неймовірно — на нього градом сипалися дошкульні кпини, а він крізь усе життя проніс віру в людську доброту й щирість, назавжди зберігши душевну дитячу безпосередність, яку називав не інакше, як «ніжність розуму».
У 1828 р. Андерсен став студентом Копенгагенського університету. Під час навчання він познайомився з університетським бібліотекарем і майже весь свій вільний час проводив серед книг. Його найулюбленішими письменниками були Вільям Шекспір, Вальтер Скотт, Адам Еленшлегер. Під впливом їхніх творів Андерсен почав писати сам. Згодом виходять друком його вірші і перша успішна книга «Прогулянка на Амагер». Відтоді Андерсен стає професійним літератором. Його творчий доробок складають поезії, романи, п'єси, біографічні етюди, подорожні нариси та нотатки. У 1930 р. Андерсен видає свій перший поетичний збірник, в який увійшла як додаток казка «Мертвець». На сцені копенгагенського театру ставиться його водевіль «Любов на Ніколаєвій вежі». Подорожуючи Німеччиною, Андерсен пише книгу «Тіньові картини» (1831). У 1835 р. з'являється його роман «Імпровізатор», а у 1839 р. — п'єса «Мулат». Однак світову славу письменнику приносять казки, написані у другій половині 30-х та у 40-х роках.
«Немає у світі такої людини, якій би хоч раз у житті не усміхнулося щастя, – казав Андерсен. – Тільки до якогось часу це щастя приховується там, де його найменше сподіваються знайти». Ось і він найменше сподівався, що радість і щастя, успіх і славу принесуть йому казки. Усе, написане досі, — тільки важка дорога, шліфування пера, нагромадження знань, збирання вражень, спостережень, досвіду, щоб у казці знайти національну самобутність і найповніше розвинути талант письменника-імпровізатора.
У 1835 р. було опубліковано першу збірку казок Андерсена «Казки, розказані дітям», яка стала не тільки важливою подією для письменника, а й досягненням у літературному житті Данії. За словами Б. Бьорнсона, казки Андерсена «завбільшки з горіх, а містять в собі цілий світ», вони багаті думкою й підтекстом, бо в них є «і драма, і роман, і філософія». Саме тому Андерсен іноді називав свої казки історіями. А всього написав він понад 170 казок та історій! Подеколи письменник переосмислює данські народні сюжети («Кресало», «Дикі лебеді»), часом — використовує мотиви казок інших народів («Соловей», «Нове вбрання короля»), або вигадує оригінальні сюжети («Дюймовочка», «Русалонька», «Ромашка»). Андерсен по-новому сприймає дійсність і по-новому її описує бо переконаний, що саме з дійсності виростають найчудовіші казки, і як чарівник, «оживляє» все, на що не подивиться.
Син пралі і шевця, письменник добре знав життя бідних людей, і у своїх казках наділяв їх найчудовішими якостями. Тільки у казці він міг переінакшити світ, по-своєму трактувати добро та зло, красу й потворність, правду і брехню. Тільки у казці він міг втілити свій естетичний ідеал, який є символом мужності і доброти («Дюймовочка»), любові та вірності («Непохитний олов'яний солдатик»), благородства й чистоти («Русалонька»), самовідданості («Дикі лебеді»), людської гідності («Талісман»). Тільки у казці він міг так гостро й мудро проникнути в обмежений світ аристократії та міщанства і винести суворий вирок гнітючій атмосфері, яка панувала тоді у житті й побуті Данії («Гидке каченя», «Соловей», «Снігова королева»).
Своє життя Андерсен неодноразово називав казкою і майстерно описав його в автобіографічному творі «Казка мого життя», який у 1846 р. вийшов німецькою мовою, а у 1855 р. – данською. У цьому творі він показав себе чудовим оповідачем. Природа була для Андерсена живою книгою, таємниці якої поступово відкриває людина. Треба тільки пильно придивлятися до неї, як і до всіх проявів життя. «Світ навколо нас повний краси, вона проявляється в найменших перелітних образах, яких часто не помічають люди. У краплині води, взятої з калюжі, вирує цілий світ живих істот. Доба – крапля, схоплена з буденного життя, теж містить в собі цілий світ у картинах, повних поезії і краси. Відкрий тільки очі і дивись. Поет і повинен вказувати на них іншим людям... Потім і вони звикнуть вдивлятися, і життя усіх збагатиться красою...», – писав Андерсен. Він робив це у своїх казках, і кожен, хто читав їх, збагачувався новими прекрасними почуттями.
У п'ятдесятирічному віці данський казкар досяг вершини слави. А ще через 10 років у Європі не залишилося жодного куточка, де б не чули його імені. Твори Андерсена, особливо казки, перекладалися різними мовами, про нього заговорили і у Франції, і в Англії, і у Німеччині. Кращі європейські письменники, композитори, художники, актори того часу дуже любили Андерсена і були раді зустрічам зі славетним казкарем. В Італії він познайомився з видатним данським скульптором Тордвальдсеном. Їхня дружба тривала і на батьківщині. У Парижі він часто зустрічався з Генріхом Гейне. На згадку про ці теплі, дружні зустрічі поет написав Андерсенові зворушливий, сердечний вірш. Присвятив йому вірш і французький поет Ламартін. У Парижі Андерсен познайомився з Віктором Гюго, батьком і сином Дюма, Оноре де Бальзаком, бував у товаристві поетів, акторів, художників. Знаменита акторка Рашель написала йому: «Мистецтво – це правда. Сподіваюсь, що афоризм цей не здається парадоксальним такому видатному письменникові, як Андерсен». Найсвітлішою сторінкою у житті казкаря була міцна дружба з англійським письменником Ч. Діккенсом, з яким Андерсен листувався і у якого часто гостював. Був він знайомий і з німецькими казкарями братами Грімм. Славетні композитори Ф. Ліст, Мендельсон грали Андерсенові свої твори, а найкраща співачка того часу Дженні Лінд звала його своїм «любим братом». «Скільки кращих благородних людей мого часу, — писав письменник у своїх спогадах, – ласкали мене і відкривали мені свою душу! Моя віра в людей рідко була обманута».
Як часто буває, визнання на батьківщині прийшло до Андерсена в останню чергу . У 60 років він отримав почесне звання професора, а у 1967 р. його обрали почесним громадянином рідного Оденсе. До 70-річчя письменника в Данії було прийнято рішення про спорудження йому пам'ятника. Але через декілька місяців після ювілейних почестей, 4 серпня 1875 р., великого казкаря не стало. У Данії було оголошено національну жалобу. На похорон прийшли бідняки та знать, студенти, депутати міста Оденсе, іноземні посли, міністри і данський король. Труну казкаря несли на руках по вулицях Копенгагена зі схиленими траурними знаменами.
«Далеко-далеко, в тій країні, куди відлітають від нас на зиму ластівки, жив король. Було в нього одинадцять синів і одна донька...», — так починається відома казка «Дикі лебеді». Її автор не був спадковим принцем, не мав численних братів і сестер, а країна, в якій він народився і виріс, — холодна північна країна. І все ж він став королем — Королем Казки, у володінні якого опинився весь світ. Андерсен вірив, що талісман щастя є в душі кожного, потрібно тільки вміти бачити серцем. Він був самотній у своєму світі, але світ його казок дихав розкуто, світло, хвилюючи бентежністю здійсненої мрії.


Сапфо ( УІІ – УІ в. до н.э. )

Сапфо (Сафо Митиленская) Sappho Древнегреческая лирическая поэтесса первой половины VI в. до н.э.
О жизни Сапфо известно мало. Так, по преданию, Сапфо – дочь аристократа Скамандронима, занимавшегося торговлей, и Клейсы. Родилась в Митиленах на острове Лесбос в Эгейском море между 630 и 620 годами до н.э. В шесть лет девочка осиротела, отчего – согласно некоторым данным – матери и пришлось отдать ее в школу гетер, где обучали пению и танцам. Уже в юном возрасте Сапфо почувствовала призвание к поэзии: она писала оды, гимны, элегии, праздничные и застольные песни. Примерно в 17-летнем возрасте всей семье Сапфо с братьями – Хараксом, Ларихом и Эвригом – пришлось бежать с острова в Сицилию, так как начались волнения, направленные против тирана Питтакии и богатых аристократов. Лишь в 595, когда Сапфо было за тридцать, она смогла возвратиться на Лесбос и поселиться по-прежнему в городе Митилены. Однако политические темы не нашли почти никакого отражения в ее творчестве; о других внешних обстоятельствах ее жизни можно немного узнать из поэзии Сапфо: несколько строчек среди дошедших до нас отрывков посвящено горячо любимой дочери Клеиде, и младшему брату поэтессы Хараксу, отправившемуся на поиски приключений в Египет и завязавшем скандальный роман с известной гетерой. В основном поэзия Сапфо определяется обстановкой замкнутого женского объединения, «содружества», в котором проводили время девушки из знатных семей и где Сапфо играла ведущую роль, обучая их музыке, танцам и стихосложению на эеолийском диалекте.
Главные темы поэзии Сапфо – любовь и красота ее подруг, взаимные привязанности и горе разлуки; при этом традиционные мотивы фольклорных и обрядовых девичьих песен наполняются личными переживаниями. Любовь воспринимается ею как стихийная сила, «сладостно-горькое чудовище, от которого нет защиты». К тематике любовной лирики Сапфо близко примыкают ее эпиталамии – свадебные песни, исполнявшиеся на различных этапах брачного обряда. В них встречаются и мифологические реминисценции, но в целом преобладает фольклорный колорит: соревнование юношей и девушек, прощание невесты с девичеством, сравнение жениха с Аресом и т. п. В ритмическом отношении творчество Сапфо отличалось таким разнообразием, что александрийские ученые смогли составить восемь книг ее стихотворений, различающихся по использованным в них размерам. Среди них, вероятно, собственным изобретением поэтессы является широко употребляющаяся ею строфа, позднее названная сапфической. Из всего массива творчества Сапфо до нас дошло лишь несколько целых стихотворений и множество фрагментов. По легенде, Сапфо покончила с собой около 572 до н.э., бросившись в море с утеса на острове Левкадия. Подобные поступки считались ритуальными и практиковались в рамках культа Аполлона. На русском языке произведения Сапфо представлены наиболее полно в переводах русского писателя В.В.Вересаева. Его яркие, поэтичные переводы с древнегреческого, сохранив размер подлинника, снабжены подробными комментариями, научное значение которых не устарело. Из строк Сапфо, переживших время, особенно известен ее афоризм: «Если бы смерть была благом – боги не были бы бессмертны».


Мацуо Басё
Хокку

Где же ты, кукушка?
Вспомни, сливы начали цвести,
Лишь весна дохнула

* * *

В хижине, отстроенной после пожара
Слушаю, как градины стучат.
Лишь один я здесь не изменился,
Словно этот старый дуб.
Переводчик: В. Маркова.

* * *

Ива склонилась и спит,
И кажется мне, соловей на ветке –
Это её душа
Переводчик: В. Маркова.

* * *

Только дохнёт ветерок –
С ветки на ветку ивы
Бабочка перепорхнёт.
Переводчик: В. Маркова.

* * *

Как завидна их судьба!
К северу от суетного мира
Вишни зацвели в горах.
Переводчик: В. Маркова.

* * *

Разве вы тоже из тех,
Кто не спит, опьянён цветами,
О мыши на чердаке?

* * *

Дождь в тутовой роще шумит…
На земле едва шевелится
Больной шелковичный червь.

* * *

Ещё на острие конька
Над кровлей солнце догорает.
Вечерний веет холодок.

* * *

Плотно закрыла рот раковина морская.
Невыносимый зной!
Переводчик: В. Маркова.

* * *

Хризантемы в полях
Уже говорят: забудьте
Жаркие дни гвоздик!

* * *

Туман и осенний дождь.
Но пусть невидима Фудзи.
Как радует сердце она.
Переводчик: В. Маркова.

* * *

Над просторами полей –
Ничем к земле не привязан –
Жаворонок звенит.
Переводчик: В. Маркова.

* * *

В лугах привольных
Заливается песней жаворонок
Без трудов и забот…
Переводчик: А. Белых.

* * *

Первый зимний дождь.
Обезьянка – и та не против соломенный плащик надеть…

* * *

Как тяжел первый снег!
Опустились и грустно поникли
Листья нарциссов…

* * *

Даже серой вороне это утро к лицу – ишь, как похорошела!

* * *

У очага поет так самозабвенно знакомый сверчок!…

* * *
Майские дожди
Водопад похоронили –
Залили водой.
Переводчик: В. Маркова.

* * *

С ветки на ветку
Тихо сбегают капли…
Дождик весенний.
Переводчик: В. Маркова.

* * *

Как нежны молодые листья
Даже здесь, на сорной траве
У позабытого дома.
Переводчик: В. Маркова.

* * *

Не успела отнять руки,
Как уже ветерок весенний
Поселился в зеленом ростке.
Переводчик: В. Маркова.

* * *

Майский дождь бесконечный.
Мальвы куда-то тянутся,
Ищут дорогу солнца.
Переводчик: В. Маркова.

* * *

О весенний дождь!
С кровли ручейки бегут
Вдоль осиных гнезд.
Переводчик: В. Маркова.

* * *

Весенне утро.
Над каждым холмом безымянным
Прозрачная дымка.
Переводчик: В. Маркова.

* * *

Топ-топ – лошадка моя.
Вижу себя на картине –
В просторе летних лугов.
Переводчик: В. Маркова.

* * *

Как летом густеет трава!
И только у однолиста
Один-единственный лист.
Переводчик: В. Маркова.

* * *

Островки… Островки…
И на сотни осколков дробится
Море летнего дня.
Переводчик: В. Маркова.

* * *

Как свищет ветер осенний!
Тогда лишь поймете мои стихи,
Когда заночуете в поле.
Переводчик: В. Маркова.

* * *

Цветы увяли.
Сыплются, падают семена,
Как будто слезы…
Переводчик: В. Маркова.

* * *

Первый снег под утро.
Он едва-едва прикрыл
Листики нарцисса.
Переводчик: В. Маркова.

* * *

Красное-красное солнце
В пустынной дали…
Но леденит
Безжалостный ветер осенний.
Переводчик: В. Маркова.

* * *

Белее белых скал
На склонах
Каменной горы
Осенний этот вихрь!
Переводчик: В. Маркова.

* * *

Опала листва.
Весь мир одноцветен.
Лишь ветер гудит.
Переводчик: В. Маркова.

Даже дикого кабана
Закружит, унесет с собою
Этот зимний вихрь полевой!
Переводчик: В. Маркова.

* * *

Скалы среди криптомерий!
Как заострил их зубцы
Зимний холодный ветер!
Переводчик: В. Маркова.

* * *

Уродливый ворон –
И он прекрасен на первом снегу
В зимнее утро!
Переводчик: В. Маркова.

* * *

Солнце зимнего дня,
Тень моя леденеет
У коня на спине.
Переводчик: В. Маркова.

* * *

Облака вишневых цветов!
Звон колокольный доплыл…
Из Уэно Или Асакуса?
Переводчик: В. Маркова.

* * *

Аиста гнездо на ветру.
А под ним – за пределами бури –
Вишен спокойный цвет.
Переводчик: В. Маркова.

* * *

В путь!
Покажу я тебе,
Как в далеком
Есино вишни цветут,
Старая шляпа моя.
Переводчик: В. Маркова.

* * *

Вишни у водопада…
Тому, кто доброе любит вино,
Снесу я в подарок ветку.
Переводчик: В. Маркова.

* * *
Какая грусть!
В маленькой клетке подвешен
Пленный сверчок.
Переводчик: В. Маркова.

* * *

Белый волос упал.
Под моим изголовьем
Не смолкает сверчок.
Переводчик: В. Маркова.

* * *

Хижина рыбака.
Замешался в груду креветок
Одинокий сверчок.
Переводчик: В. Маркова.

* * *

Ночная тишина.
Лишь за картиной на стене
Звенит-звенит сверчок.
Переводчик: В. Маркова.

* * *

В небе такая луна,
Словно дерево спилено под корень:
Белеет свежий срез.
Переводчик: В. Маркова.

* * *

Так легко-легко
Выплыла – и в облаке
Задумалась луна.
Переводчик: В. Маркова.

* * *

Хожу кругом вокруг пруда
Праздник осенней луны.
Кругом пруда и опять кругом,
Ночь напролет кругом!
Переводчик: В. Маркова.

* * *

Как быстро летит луна!
На неподвижных ветках
Повисли капли дождя…
Переводчик: В. Маркова.

* * *

О нет, готовых
Я для тебя сравнений не найду,
Трехдневный месяц!
Переводчик: В. Маркова.

* * *

Зимняя ночь в саду.
Ниткой тонкой – и месяц в небе,
И цикады чуть слышный звон.
Переводчик: В. Маркова.

* * *

Бабочки полет
Будит тихую поляну
В солнечных лучах.
Переводчик: В. Маркова.

* * *

Нынче выпал ясный день.
Но откуда брызжут капли?
В небе облака клочок.
Переводчик: В. Маркова.

* * *

О, сколько их на полях!
Но каждый цветет по-своему –
В этом высший подвиг цветка!
Переводчик: В. Маркова.

* * *

Какое блаженство!
Прохладное поле зеленого риса…
Воды журчание…
Переводчик: В. Маркова.

* * *

Домик в уединенье.
Луна…
Хризантемы…
Впридачу к ним
Клочок небольшого поля.
Переводчик: В. Маркова.

* * *

Всюду поют соловьи.
Там – за бамбуковой рощей,
Тут – перед ивой речной.
Переводчик: В. Маркова.

* * *
«Сперва обезьяны халат!»-
Просит прачек выбить вальком
Продрогший поводырь.
Переводчик: В. Маркова.

* * *

Вечерним вьюнком
Я в плен захвачен…
Недвижно
Стою в забытьи.
Переводчик: В. Маркова.

* * *

Отцу, потерявшему сына
Поник головой, –
Словно весь мир опрокинут, –
Под снегом бамбук.
Переводчик: В. Маркова.

* * *

Покидая родину
Облачная гряда
Легла меж друзьями…
Простились
Перелётные гуси навек.
Переводчик: В. Маркова.

* * *

«Осень уже пришла!» –
Шепнул мне на ухо ветер,
Подкравшись к постели моей.
Переводчик: В. Маркова.

* * *

Майских дождей пора.
Будто море светится огоньками –
Фонари ночных сторожей
Переводчик: В. Маркова.

* * *
Иней его укрыл,
Стелет постель ему ветер…
Брошенное дитя.
Переводчик: В. Маркова.

* * *

Жёлтый лист плывёт.
У какого берега, цикада,
Вдруг проснёшься ты?
Переводчик: В. Маркова.

* * *

Как разлилась река!
Цапля бредёт на коротких ножках,
По колено в воде.
Переводчик: В. Маркова.

* * *

Тихая лунная ночь…
Слышно, как в глубине каштана
Ядрышко гложет червяк.
Переводчик: В. Маркова.

* * *

На голой ветке
Ворон сидит одиноко.
Осенний вечер.
Переводчик: В. Маркова.

* * *

Во тьме безлунной ночи
Лисица стелется по земле,
Крадётся к спелой дыне.
Переводчик: В. Маркова.

* * *

Кишат в морской траве
Прозрачные мальки…
Поймаешь –
Растают без следа
Переводчик: В. Маркова.

* * *

Весной собирают чайный лист
Все листья сорвали сборщицы…
Откуда им знать, что для чайных кустов
Они – словно ветер осени!
Переводчик: В. Маркова.

* * *

Старый пруд.
Прыгнула в воду лягушка.
Всплеск в тишине.
Переводчик: В. Маркова.

* * *

Откуда кукушки крик?
Сквозь чащу густого бамбука
Сочится лунная ночь.
Переводчик: В. Маркова.

* * *

О стрекоза!
С каким же трудом на былинке ты примостилась!

* * *

Ночью холодной мне лохмотья одолжит оно, пугало в поле.

* * *

Я банан посадил – и теперь противны мне стали ростки бурьяна…

* * *

Ясная луна.
У пруда всю ночь напролет брожу, любуясь…

* * *

Солнце заходит.
И паутинки тоже
В сумраке тают…

* * *

Колокол смолк вдалеке,
Но ароматом вечерних цветов
Отзвук его плывет.
Переводчик: В. Маркова.

* * *

Печального, меня
Сильнее грустью напои,
Кукушки дальний зов!
Переводчик: В. Маркова.

* * *

Посети меня
В одиночестве моем!
Первый лист упал…
Переводчик: В. Маркова.

* * *

Расставаясь с другом
Прощальные стихи
На веере хотел я написать,-
В руке сломался он.
Переводчик: В. Маркова.

* * *

К портрету друга
Повернись ко мне!
Я тоскую тоже
Осенью глухой.
Переводчик: В. Маркова.

* * *

Парящих жаворонков выше
Я в небе отдохнуть присел –
На самом гребне перевала.
Переводчик: В. Маркова.

* * *

Есть особая прелесть
В этих, бурей измятых,
Сломанных хризантемах.
Переводчик: В. Маркова.

* * *

Слово скажу-
Леденеют губы.
Осенний вихрь!
Переводчик: В. Маркова.

* * *

Едва-едва я добрел,
Измученный, до ночлега…
И вдруг-глициний цветы!
Переводчик: В. Маркова.

* * *

И осенью хочется жить
Этой бабочке: пьет торопливо
С хризантемы росу.
Переводчик: В. Маркова.

* * *

Покидая гостеприимный дом
Из сердцевины пиона
Медленно выползает пчела…
О, с какой неохотой!
Переводчик: В. Маркова.

* * *

О, не думай, что ты из тех,
Кто, следа не оставил в мире!
Поминовения день…

* * *

В тесной хибарке моей
Озарила все четыре угла
Луна, заглянув в окно.

* * *

Все волнения, всю печаль
Твоего смятенного сердца
Гибкой иве отдай.

* * *

Прощаясь с друзьями
Уходит земля из-под ног.
За легкий колос хватаюсь…
Разлуки миг наступил.
Переводчик: В. Маркова.

* * *

В саду покойного поэта Сэнгина
Сколько воспоминаний
Вы разбудили в душе моей,
О вишни старого сада!
Переводчик: В. Маркова.

* * *

С шелестом облетели
Горных роз лепестки…
Дальний шум водопада.
Переводчик: В. Маркова.

* * *

Посадили деревья в саду.
Тихо, тихо, чтоб их ободрить,
Шепчет осенний дождь.
Переводчик: В. М
Может быть, кости мои
Выбелит ветер…
Он в сердце
Холодом мне дохнул.
Переводчик: В. Маркова.

* * *
По горной тропинке иду.
Вдруг стало мне отчего-то легко.
Фиалки в густой траве.
Переводчик: В. Маркова.

* * *

Печалью свой дух просвети!
Пой тихую песню за чашкой похлебки,
О ты, «печальник луны»!
Переводчик: В. Маркова.

* * *

Послышится вдруг «шорх-шорх».
В душе тоска шевельнется…
Бамбук в морозную ночь.
Переводчик: В. Маркова.

* * *

На чужбине
Тоненький язычок огня,-
Застыло масло в светильнике.
Проснёшся…
Какая грусть!
Переводчик: В. Маркова.

* * *

Осиротевшему другу
Даже белый цветок на плетне
Возле дома, где не стало хозяйки,
Холодом обдал меня.
Переводчик: В. Маркова.

* * *

Зимние дни в одиночестве
Снова спиной прислонюсь
К столбу посредине хижины.
Переводчик: В. Маркова.

* * *

Бабочкой никогда
Он уж не станет…
Напрасно дрожит
Червяк на осеннем ветру.
Переводчик: В. Маркова.

* * *

В горной деревне
Монахини рассказ
О прежней службе при дворе…
Кругом глубокий снег.
Переводчик: В. Маркова.

* * *

С треском лопнул кувшин:
Вода в нем замерзла.
Я пробудился вдруг.
Переводчик: В. Маркова.

* * *

Чистый родник!
Вверх побежал по ноге
Маленький краб.
Переводчик: В. Марк

Кiлькiсть переглядiв: 12

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.